Зміст
Піраканта (Pyracantha) являє собою нечисленний рід, який налічує 6 видів вічнозелених чагарників, що належать до родини розоцвітих. У природі зустрічається в районах Південної Європи та Південно-Західної Азії.
Латинська назва роду походить від поєднання двох грецьких слів: «pyr», що означає вогонь та «akantha» – шип. Тому не дивно, що в багатьох англомовних країнах рослина відома під назвою «вогненний шип».
З усіх представників роду у помірному кліматі середньої смуги набула широкого поширення піраканта яскраво-червона або шарлахова (Pyracantha coccinea), а також її численні сорти.
Це вічнозелений чагарник з щільною, але неправильною формою крони та пагонами, що густо покриті гострими шипами. У природі рослина досягає близько 3-4 м у висоту й 1,5 м в ширину.
Листя яйцевидно-ланцетне, темно-зелене, глянцеве, до 4 см завдовжки. Воно, не змінюючи свого кольору, залишається на пагонах навіть взимку та буріє тільки після сильних морозів.
У травні або на початку червня на кущі розпускаються білі, медоносні квіти, що зібрані в щільні суцвіття-щитки. Квітуча рослина виглядає як біла хмарка в саду.
Однак популярність свою піраканта отримала в першу чергу завдяки своїм яскравим й численним плодам, які прикрашають рослину в осінньо-зимовий період.
Помаранчеві, жовті або червоно-коралові ягоди, які зібрані в грона, рясно покривають пагони чагарнику, ефектно контрастуючи з зеленим фоном листя.
Багато хто задає питанням - піраканта їстівна чи ні? М'якуш плодів зовсім не має смаку та абсолютно безпечна для людей, а от насіння помірно токсичне, оскільки містить невелику кількість ціаногенних глікозидів (як кісточки яблуні, мигдалю, вишні та ін), які можуть викликати невеликі проблеми з ЖКГ.
З огляду на розмір плодів т кількість зусиль, які потрібно докласти для видалення дрібного насіння, ймовірно, не варто витрачати час, щоб спробувати ягоди.
На ринку декоративних садових рослин представлено досить багато сортових форм даного виду. Серед них заслуговують на увагу наступні:
«Голден чармер» (Golden Charmer) - щільний, стійкий до хвороб чагарник з численними темно-жовтими або помаранчево-жовтими плодами.
«Orange Charmer» - сорт з темно-помаранчевими плодами, стійкий до хвороб.
Піраканта помаранчева «Оранж Глоу» - щільний, рослий кущ висотою до 3-4 м з помаранчево-червоними ягодами. Характеризується стійкістю до парші, рясним цвітінням та плодоношенням, річний приріст становить 40 см.
«Red Column» - сильний та рослий чагарник з жорсткими, прямими пагонами, що досягають 2 метрів у висоту та червоними ягодами.
«Солейл Дор» (Soleil d'or) - широкий, але низькорослий сорт, стійкий до хвороб, плоди жовті.
Чагарник чутливий до морозів, тому необхідно вирощувати його обов'язково в теплому місці, захищеному від поривів морозного вітру, бажано у південних стін будівель або в оточенні високих насаджень.
Піраканта добре росте на повному сонці або в невеликій півтіні. Чим більше буде сонячного світла, тим рясніше цвітіння і, відповідно, більше плодів, які підвищують декоративність рослини.
Чагарник віддає перевагу помірно родючим, добре дренованим суглинкам з нейтральною або слаболужною pH.
У розплідниках саджанці піраканти продаються із закритою кореневою системою, тому висаджувати їх можна весь сезон. Для посадки викопують яму у 2 рази більше кореневої грудки.
Оскільки рослина не виносить застою вологи, то на дні ями викладають дренажний шар з битої цегли або дрібного щебеню. Бідний ґрунт збагачують компостом або гумусом. До важких ґрунтів додають грубозернистий пісок, який підвищує водопроникність.
Щоб уникнути травмування гострими шипами, саджанець рекомендується обернути щільною тканиною, потім витягти його з контейнера та обережно помістити в посадкову яму по центру й на ту ж глибину, що і в горщику. Яму засипають землею, ретельно утрамбовують та рясно поливають.
Після посадки навколо саджанця насипають шар мульчі висотою 10 см, який допоможе знизити випаровування вологи.т Для живоплоту рослини розміщують на відстані приблизно 50 - 75 см один від одного. У звичайній посадці потрібно дотримуватись відстані 1-1,5м.
У чагарнику помірна потреба у воді, тому додатковий полив необхідний тільки в спекотні, посушливі періоди. Молоді та недавно посаджені рослини на стадії вкорінення потребують більш частого зрошення, поки не укоріняться та не почнуть добре рости.
Однак не давайте воді застоюватися в прикореневій зоні, оскільки надлишок вологи викликає надалі розвиток кореневої гнилі.
Періодичне оновлення шару органічної мульчі з компосту навесні або восени допоможе підтримати необхідну вологість ґрунту, а заодно збагатить його поживними речовинами. Додаткової підгодівлі на середньому садовому субстраті зазвичай не потрібні.
Зимостійкість піраканти досить висока та дорослий кущ може витримати зниження температури до – 15-20 C і навіть якщо підмерзає, то швидко відновлюється.
А ось молоді саджанці слід обов'язково вкривати на зиму мішковиною або агротекстилем від холодного вітру, що дозволить уберегти молоде листя та пагони від замерзання..
Для захисту коренів пагони пагони біля основи підгортають товстим шаром компосту або опалого листя. Щоб уникнути опадання або в'янення зеленого листя, перед настанням морозів піраканту рекомендується також добре полити.
Догляд за піракантою після зими полягає в санітарному видаленні сухих, пошкоджених та старих пагонів, обрізування яких слід проводити впритул до землі.
Багаторічні гілки вже практично не дають квітів, тому їх видалення буде стимулювати зростання молодих пагонів, забезпечуючи рясне цвітіння й плодоношення.
Крім того, рекомендується щовесни видаляти торішні плоди, щоб не послаблювати вегетацію куща. Гілки, що пошкоджені сильними морозами, потрібно вкоротити трохи нижче рівня живої тканини.
Піраканта прекрасно переносить формувальне обрізування, тому вона дуже популярна як живопліт. Стрижуть огорожу двічі за сезон – в червні після цвітіння та в кінці серпня, коли починають дозрівати плоди. Неформальні живоплоти трохи обрізають в березні, а потім видаляють засохлі та старі пагони.
Щоб домогтися вирощування піраканти на шпалері, спочатку необхідно закріпити дріт на стіні, щоб у вас було до чого прикріпити гілки. Посадку саджанця проводять, відступивши від стіни, приблизно на 30-40 см.
М'якими мотузками або шпагатом прив'язують середні пагони вертикально до дроту, а бічні - під кутом 45. Дайте саджанцю підрости влітку, а восени перенаправте пагони горизонтально.
Чагарник можна розмножувати живцями, які зрізають навесні або влітку, вибираючи стебла, що тільки починають дерев'яніти. Живці довжиною 15 см зрізають трохи нижче листяного вузла під кутом 45 градусів.
Нижнє листя видаляють, а зріз занурюють в порошок або розчин, що стимулює утворення коренів.
Висаджують живці в суміш з універсального ґрунту та піску, що взяті в рівних пропорціях. Субстрат поливають за допомогою спрею, а горщик можно накрити прозорим пакетом для створення тепличних умов.
Місце для вкорінення має бути захищеним від прямих променів, субстрат підтримують помірно вологим, а пакет раз в день прибирають на 10 хвилин для провітрювання.
Нове коріння утворюється через місяць-півтора, що видно по новому зростанню на живці. Пакет після вкорінення можна прибрати, а до поливу додати позакореневе підживлення.
Взимку саджанці рекомендується вирощувати в прохолодному місці з помірним зрошенням. Наступної весни після останніх заморозків молоді рослини висаджують у відкритий ґрунт.
Чагарник схильний до хвороб та шкідників, які поширені у представників сімейства розоцвітих.
З хвороб це в першу чергу: парша, бактеріальний опік, коренева гниль. Сприйнятливість до захворювань залежить від сорту піраканти.
Парша - це грибкова хвороба, що викликає появу чорних плям на листі та ягодах чагарнику, опадання листя й квітів.
При перших ознаках грибка інфіковані частини необхідно зрізати, очистити землю від опалого листя, квітів, плодів, оскільки саме в них зимує патоген. У важких випадках також може знадобитися використання відповідного фунгіциду.
Бактеріальний опік -небезпечна хвороба, поширенню якої сприяє сира, тепла й вітряна погода. Бактерія викликає в'янення квітів та засихання пагонів.
Протягом короткого періоду активного поширення зовнішня деревина забарвлюється в червонувато-коричневий колір, набуваючи «обпалений» вигляд.
Лікування полягає в обрізуванні уражених гілок до здорової деревини та видаленні всіх інших нових квітів до того, як вони розкриються. На жаль, хімічні препарати малоефективні від даного захворювання.
Посадка в важкий ґрунт з поганим дренажем або перелив призводять до розвитку кореневої гнилі, через яку рослина поступово гине. Щоб уникнути хвороби, висаджуйте піраканту в водопроникний ґрунт та не давайте застоюватися воді біля коренів.
До поширених шкідників відносяться:
Моль відкладає яйця в листі, а потім гусениці поїдають їх зсередини, викликаючи появу напівпрозорих плям сріблястого кольору. Більшість ураженого міллю листя опадає та їх місті навесні виростають нові, і цей процес мало впливає на загальний стан рослини, але відбивається на її декоративності.
Кров'яна попелиця коричневого кольору, але на гілках при великому скупченні здається білою та трохи схожа на вату, через що її також називають «вовняною». Після висмоктування соку на заражених ділянках з'являються вузлуваті галли. Крім того, комаха викликає появу сажистого грибка.
Уражені гілки часто потребують обрізування, оскільки вони рідко відновлюються після атаки. Без лікування попелиця може вбити дорослу рослину. У боротьбі зі шкідником буде ефективний будь-який спрей з піретроїдами або піретрином.
Глодовий слоник харчується молодими бруньками й листочками, а потім відкладає яйця в зав'язі після цвітіння. Личинки харчуються вже м'якушем ягід, які буріють та муміфікуються. Лікування полягає у видаленні заражених плодів та обробці куща інсектицидами на 4-6 день після закінчення цвітіння.
Відсутність квітів у піраканти зазвичай є результатом несприятливих умов вирощування, таких як мороз, посуха або нестача поживних речовин. Обов'язково поливайте рослину під час посухи, а навесні спробуйте додати в ґрунт добриво з високим вмістом калію.
Чагарник прекрасно підходить як для маленьких, так і для великих садів, для озеленення схилів або альпінаріїв. Посаджений як солітер або групою, він стане яскравим акцентом осінньо-зимового саду.
Дуже цікава піраканта в мальовничій посадці з чагарниками зі строкатим листям: бересклетом, барбарисом та іншими. На смарагдовому фоні хвойних особливо ефектно виглядають яскраві плоди чагарнику.
Оскільки рослина добре реагує на обрізування, то її часто висаджують для створення фігур-топиарий або живоплотів.
Останнім часом дуже модні натуралістичні сади, які можуть бути притулком для корисних комах, птахів та дрібних диких тварин. Різноколірні плоди - зимові ласощі багатьох птахів, а медоносні квіти приваблюють комах-запилювачів.