Зміст
Ялівець (Juniperus) являє собою рід, який об'єднує кілька десятків видів дерев та чагарників сімейства кипарисових, які є одними з найпоширеніших хвойних порід на Землі. У природі представники роду виростають в Північній півкулі в зоні помірного та субполярного клімату, а також у високогір'ях тропіків.
З декількох десятків видів в садівництві використовується близько 20. Однак існує безліч гібридів й декоративних сортів цієї рослини.
Садові ялівці давно вже стали звичною прикрасою садів та міських парків. Стійкі до морозів й негоди, невимогливі у догляді, доступні в різних формах та розмірах, вони є цінним елементом будь-якого ландшафтного дизайну.
Види й сортові форми ялівців відрізняються своєю різноманітністю. Розрізняють сланкі та низькорослі чагарники висотою 15-40 см, а також високі до 10 м дерева й кущі з різною формою крони – стовпчастою, яйцеподібною, конічною або розлогою.
У деяких видів листя має тільки форму голок, в інших — голки й лусочки (наприклад, ялівець китайський, проміжний, вірджинський).
Хвоя ялівцю може бути як жорстка й колюча, так і м'яка. Колір її варіюється від сорту, але переважають сіро-блакитні, сизі й зелені відтінки. Тим ефектніше та незвичніше на їх тлі виглядають варієгатні сорти з золотистим забарвленням.
Це зазвичай дводомні рослини, оскільки однодомні зустрічаються рідко. Залежно від умов зростання перше цвітіння ялівцю починається в 5-8-річному віці. Чоловіче суцвіття розвивається за рік до цвітіння, а жіноче в перший рік навесні.
Особливості догляду за туями, техніка посадки, види та сорти
Цвітіння триває з кінця квітня до початку червня. Після відцвітання зав'язуються плоди, що схожі на ягоди. Насправді це дрібні, м'ясисті шишки, які у деяких видів є їстівними.
Їх дозрівання триває рік, а в несприятливих умовах (прохолодна й дощова погода) навіть два роки. У перший рік шишкоягоди ялівцю зелені, але після закінчення зрілості стають темно-синіми, покритими восковим блакитним або сріблястим нальотом.
Вони служать їжею птахам, використовуються в кулінарії та медицині та багаті дубильними речовинами, ефірними оліями й мікроелементами.
Отруйний ялівець чи ні? Ягоди, хвоя та пагони можуть бути помірно токсичними для собак й кішок при ковтанні, хоча більшість домашніх тварин не чіпають рослину через гіркий смак. Потрапляння в шлунок може викликати діарею та блювоту.
Саджанці ялівцю з відкритою кореневою системою або закритою джутовим мішком висаджувати найкраще навесні або восени при відносно низьких температурах і коли земля насичена вологою. Саме тоді коріння ялівцю та інших хвойних дерев проявляє найбільшу регенеративну здатність, а транспірація не така інтенсивна, як в літню спеку.
Саджанці в контейнерах можна висаджувати протягом усього сезону. Якщо ви купуєте карликове хвойне дерево для горщикового озеленення, то зазвичай потрібна пересадка в горщик більшого розміру. Зробити це можна на наступний день після покупки, але перед цим дерево слід рясно полити та дати корінню просочитися водою.
Як вибрати місце для посадки ялівцю? Чагарник найкраще росте на помірно родючих, добре дренованих та досить сухих ґрунтах (піщаних, супіщаних), від злегка кислих до нейтральних, в діапазоні від 5,5 до 7,0 за шкалою pH.
Зазвичай рівень pH садових ґрунтів знаходиться в діапазоні від 6,0 до 7,0. Додавання органічного компосту в землю, що взята з посадкової лунки або використання його як мульчу також може допомогти підвищити кислотність та надалі підтримувати її рівень.
При посадці у важку глину або інший щільний ґрунт змішайте компост або перегній з 30-50% грубозернистого піску або дрібного гравію. При посадці в піщані субстрати додайте в лунку універсальний ґрунт та компост. Дані компоненти допоможуть утримати вологу й забезпечити рослину поживними речовинами.
Обрана ділянка для посадки повинна бути сонячною або в півтіні, але варієгатні сорти найкраще демонструють своє забарвлення на сонці.
Викопавши яму для ялівцю, переконайтеся, що її глибина відповідає висоті кореневої грудки, а ширина на 50 см більше. Коренева шийка повинна знаходиться трохи вище рівня землі, оскільки після поливу рослина трохи «просяде».
Помістивши ялівець в посадкову яму, однією рукою утримуйте рослину прямо, а іншою рукою починайте засипати ґрунтову суміш навколо коренів, утрамбовуючи, щоб видалити повітряні кишені.
Коли яма заповниться до половини, можна трохи полити та потім досипати землю, що залишилась. Утрамбуйте та знову добре полийте. Багато садівників додають у воду для поливу розчин, який стимулює швидкий розвиток нових коренів й зменшує стрес від посадки.
Висаджуючи відразу кілька ялівців, дотримуйтесь достатнього інтервалу між ними, щоб забезпечити вже дорослим рослинам хорошу циркуляцію повітря, яка знизить ризик розвитку грибкових захворювань.
Чагарник стійкий до багатьох несприятливих факторів та після посадки не вимагає особливого догляду. Оскільки рослина віддає перевагу помірно сухому ґрунту, то надлишок вологи може привести до розвитку кореневої гнилі та інших грибкових хвороб.
У перший рік після посадки молоді саджанці при відсутності опадів поливають за потреби - після висихання верхнього шару землі. Ґрунт важливо підтримувати помірно вологим та найкраще поливати раз в кілька днів, але великою кількістю води.
Після вкорінення ялівці стають посухостійкими й рідко потребують додаткового зрошення. Ознакою нестачі вологи під час тривалої посухи є втрата пружності або знебарвлення хвої та лусочок.
Полив необхідний й поза вегетаційного періоду — пізньої осені до настання заморозків, оскільки хвоя продовжує навіть в цей час випаровувати вологу, та під час зимових відлиг.
При догляді за ялівцем у відкритому ґрунті не слід забувати про мульчування. Відразу поле посадки саджанця рекомендується в пристовбурній області викласти 2 см шар мульчі з сухої деревної соснової тріски, кори або верхового торфу. Мульчування перешкоджає сильному пересиханню субстрату, обмежує зростання бур'янів, забезпечує коріння поживними речовинами.
При посадці в оптимальних умовах ялівець практично не потребує великих доз добрив. Навесні починають підгодовувати мінеральними багатокомпонентними добривами, що призначені для хвойних порід згідно з інструкцією виробника. Періодичність підгодівлі - раз у 3-4 тижні. Останній раз вносять добриво не пізніше липня.
Чи можлива пересадка ялівцю? Коріння у рослини неглибоке й чутливе, що значно ускладнює повторну пересадку, яка є основною причиною відмирання пагонів.
Якщо виникла необхідність пересадити кущ на нове місце, то його слід добре обкопати з усіх боків, намагаючись не зачепити корінці. Потім вийняти з грудкою землі й перевезти на тачці до підготовленої посадкової ями.
Рослина зимостійка, але молоді саджанці в перший рік після посадки підгортають в кінці осені шаром соснової кори, хвоєю або опалим листям. Насип не повинен бути високим, оскільки до промерзання найбільш чутливі тільки основа нижніх пагонів та коренева шийка.
Більшу небезпеку взимку для ялівцю середніх й високих розмірів представляють накопичення снігу на гілках після снігопадів та утворення крижаної кірки після відлиги. Під вагою снігу пагони ламаються, крона кущів та дерев деформується.
Лід же викликає пошкодження кори й хвої. Тому відразу після снігопаду необхідно струсити сніг, але обережно, оскільки пагони взимку втрачають гнучкість й легко ламаються.
Щоб заздалегідь уникнути даної проблеми рекомендується восени обмотати насадження мішковиною й обв'язати мотузкою.
Такий захист допоможе також запобігти сонячному опіку хвої в кінці зими та на початку березня, коли при підвищенні температури починається активний фотосинтез й випаровування вологи хвоєю, а земля ще не відтанула та коріння не здатне поглинати воду із замерзлого ґрунту.
Це призводить до зневоднення голок та лусочок, які до середини весни жовтіють. До сонячної радіації найбільш чутливі молоді ялівці, але вже після п'ятирічного віку стійкість до «вигорання» істотно підвищується.
Як правило, рослині потрібне тільки санітарне обрізування, при необхідності також проводять стрижку верхньої частині пагонів для контролю росту та підтримки компактної крони насаджень. Таке формування ялівцю найчастіше застосовується при вирощуванні його як бонсай або живопліт.
Оскільки ялівці та інші хвойні дерева дають нові пагони навесні та восени й мало розростаються влітку, то стрижку краще робити ранньою весною в теплих регіонах або раннім літом в більш прохолодних умовах вирощування.
Увага! Прищіпка верхівок абсолютно неприпустима. Причина в тому, що ялівець на відміну від листяних видів рослин накопичує енергію на молодих кінчиках гілок та їх регулярне прищипування протягом сезону послаблює його.
Під час санітарного обрізування видаляють засохлі, пошкоджені, хворі гілки на стику відгалужень. Таким же чином проріджують внутрішню частину занадто загущеної крони.
Важливо! Уникайте обрізування здорових гілок, які знаходяться в «мертвій зоні» у центрі крони
Річ у тому, що в міру розростання сонячне світло майже не проникає в центр крони, тому велика частина зелених пагонів в цій області відмирає або формує дуже мало листяних бруньок, щоб зберегти енергію для зовнішньої частини куща.
На зрілому ялівці з цієї зони нічого вже не виросте, тому при обрізуванні ялівцю важливо не заходити за кордон «мертвої зони» та завжди залишати трохи зеленої хвої на пагоні, що дати можливість для нового приросту.
Омолодити насадження не вийде також якщо кількість старих та голих пагонів перевищує молодий приріст. Такий кущ втрачає декоративність. В цьому випадку його легше замінити новою рослиною. Але зазвичай це стосується тільки дуже старих ялівців.
Численні плоди-шишки представників роду дуже схожі на ягоди, тому виникає природне питання, їстівні вони? І якщо так, то як краще їх використовувати?
Існує понад 45 різних видів ялівцю та у всіх видів до складу шишко-ягід входить ефірна олія, що містить токсичну речовину туйон, який може викликати розлад шлунка й діарею.
Вся справа в його кількості. Більшість видів має підвищений вміст даної речовини, тому їх ягоди на смак дуже гіркі й непридатні в їжу, наприклад у ялівцю козацького (Juniperus Sabina).
До їстівних видів відносяться Juniperus Drupacea, Juniperus Phoenicea, Juniperus Communis, Juniperus Deppeana та Juniperus Californica. Однак широко використовуються плоди тільки одного виду - ялівцю звичайного (Juniperus Communis).
Попри їстівність плоди ялівцю мають сильно виражений гіркуватий смак та зернисту текстуру, але вони дуже поживні. До складу шишкоягід входить велика кількість таких сполук як: монотерпени, сесквітерпеноїди, проантоціанідіни, флавоноїди, лігнан, дітерпенові кислоти, ефірні олії, цукор.
Ягоди багаті вітамінами C, D3 і B1, а також амінокислотами й мікроелементами (кальцій, кобальт, хром, залізо, магній, марганець, калій, селен, цинк).
Як та де використовують плоди? Насправді ви могли пробувати їх раніше, навіть не підозрюючи про це, адже ялівцеві шишки традиційно використовуються як добавка для додання характерного смаку й аромату джину.
Історія його створення почалася ще в 17 столітті в Нідерландах, коли в віскі стали додавати ялівцеві шишки для поліпшення смаку та додавання напою лікувальних властивостей. Зараз шишки використовуються у виробництві шведського, французького та фінського пива.
Для більш тонкого смаку шишкоягоди злегка обсмажують, а потім подрібнюють й використовують в домашній кулінарії як ароматну спецію в приготуванні страв з м'яса, в соусах, маринадах.
Плоди можуть додати цікавий аромат й смак варенню, джему, настоянці або глінтвейну. Наприклад, в Німеччині неможливо приготувати справжню квашену капусту без ягід ялівцю. У південних Альпах з них роблять темний сироп, який традиційно їдять як десерт з вершками або гарячим молоком.
Запорошений наліт на шишках насправді є дикими дріжджами, тому ялівцеві плоди століттями використовувалися в заквасці для приготування пива й хліба. На півночі Англії й зараз ялівцеву спецію використовують при випічці хліба та навіть тістечок.
Найперше лікарське використання шишкоягід було описано в папірусі стародавнього Єгипту, датованого 1500 роком до нашої ери. Це був поширений засіб для лікування багатьох хвороб у древніх греків, арабів та американських індіанців.
Так, греки використовували плоди ялівцю як засіб для церемоній очищення й для підвищення фізичної витривалості (особливо у спортсменів). Римляни застосовували їх як дешевий замінник чорного перцю, який було дорого імпортувати з Індії.
У традиційній китайській медицині ялівцеві шишки століттями використовувалися для поліпшення роботи нирок та сечового міхура, а також як природний антибіотик для лікування інфекцій й в складі мазей для лікування ран.
Ялівцеві чаї та відвари призначали для лікування шлунково-кишкових захворювань, інфекцій сечового міхура, туберкульозу, гельмінтозів. Для приготування смачного сечогінного чаю потрібно залити шишки окропом та настояти їх 10 хвилин. До чаю додають мед або інший натуральний підсолоджувач.
Рекомендації по збору врожаю. Збирайте стиглі плоди протягом усього року в міру того, як вони набувають темно-синього кольору. Обов'язково сушіть урожай в прохолодному та темному місці, щоб зберегти вміст ефірних олій. Гілочки ялівцю можна покласти для просушування в коричневий паперовий пакет, а потім зберігати в скляній банці, як і інші трави.