Зміст
Кипарисовики, що посаджені у відкритому ґрунті, отримали величезну популярність в озелененні парків та садів, завдяки багатій сортовій різноманітності та простоті у догляді.
Культура являє собою рід вічнозелених хвойних дерев (рідко чагарників), які ростуть в природі у Північній Америці та Азії.
У кліматі середньої смуги вирощування цих рослин може бути проблематичним через низькі температури, що характерні для зимового періоду, тому багато садівників цікавляться, чи можна висаджувати кипарисовик у відкритий ґрунт?
Завдяки селекціонерам з безлічі сортових форм можна вибрати зимостійкі сорти високої декоративності, які чудово переносять дуже холодні зими.
Правильний та грамотно організований догляд й посадка кипарисовика дозволяють домогтися щорічного приросту, формування красивої крони та уникнути проблем у вирощуванні.
Ювенільне листя на молодих саджанцях до року м'яке, голчасте, в той час як у більш дорослих дерев воно стає лускоподібним. На листі видно білі воскові плями або лінії знизу.
Кипариси належать до однодомних культур, тому на одній рослині утворюються чоловічі й жіночі квітки. Чоловічі жовті або червоні квітки з'являються на кінцях бічних гілок. Жіночі кулясті та непримітні.
Шишки сферичні до 1 см в діаметрі, дозрівають в перший-другий рік вирощування. Восени вони відкриваються, щоб дати крилате насіння.
З представників роду тільки чотири популярні в ландшафтному дизайні. Але сортове багатство видів обчислюється десятками культиварів, які відрізняються між собою розміром, формою та забарвленням листя.
Кипарис Лавсона (Chamaecypar lawsoniana) - найвищий вид, зазвичай досягає 40-50 м в природі. Це швидкорослі дерева з вузькою конусоподібною або стовпчастою формою, з крихітним лускоподібним зрілим листям, зі зворотного боку на межі розділу лусочок видно білуваті лінії, що утворюють візерунок у формі букви X.
Розлогі гілки з м'якими віялоподібними кінчиками зеленого, синьо-сірого або жовтувато-зеленого кольору.
Сорти даного виду:
Кипарисовик «Сноу вайт» (Snow White). Характеризується кремово-білими кінчиками пагонів протягом усього року. При посадці на повному сонці в жарку погоду вони стають зеленуватими.
Кипарисовик Лавсона «Елвуді» - карликове дерево висотою до 1,2 м з вузькою кроною та листям в синьо-зелених й сіро-зелених відтінках. Сорт підходить для посадки в альпінаріях та контейнерах.
«Ericoides» - компактне, низькоросле деревце з правильною конусоподібною, щільною кроною, сизуватим молодим листям, яке взимку набуває пурпурно-бронзові відтінки.
«Minima Aurea» - карликовий сорт, що утворює невеликий кущ конічної форми з золотисто-жовтим листям.
Кипарисовик «Івонна» висотою близько 2,5 метрів з конічною кроною. Його характерною особливістю є золотистий колір лускоподібних листочків, що покривають тонкі пагони. Відрізняється хорошою морозостійкістю, часто вирощується на штамбі з кулястою кроною.
Кипарисовик Лавсона «Колумнарис» - сорт даного виду з сіро-блакитним листям на коротких, висхідних гілках.
«Minima Glauca» - карликовий кулястий чагарник з сизим листям.
Кипарисовик горіхоплідний (Chamaecyparis pisifera) родом з Японії. Багате розмаїття форм сприяло популяризації цього виду в усьому світі. У Європі перші екземпляри з'явилися в другій половині XIX століття, спочатку у Великобританії та Нідерландах.
Chamaecyparis pisifera досягає висоти від 2 до 10 метрів, його сорти частіше утворюють чагарникову форму. У розплідниках пропонують близько десятка зимостійких сортів. Серед них рослини з незвичайними ниткоподібними, провислими пагонами.
«Sungold» - карликовий сорт, отриманий в 1969 році у Канаді. Чагарник напівсферичної форми після 10 років вирощування виростає до 0,5 м. Пагони вигнуті на кінцях, сильно розгалужені, утворюють бахромчаті пучки ниткоподібних гілочок різної довжини.
Цікавою характеристикою сорту є змінне забарвлення листя - від рівномірно жовтого до жовто-зеленого. Популярністю користується схожий на нього золотисто-жовтий сорт «Золота мітла».
Кипарисовик горохоплідний «Филифера» (Filifera Aurea Nana). Із золотистої серії сортів з ниткоподібними пагонами. Низькорослий чагарник з кроною у вигляді плоского купола. Висота сорту 1,5 м і діаметр 3 м. Річний приріст становить 10 см.
Кипарисовик «Бебі блю» - конусоподібний, щільний, морозостійкий сорт висотою до 1,5 метрів з яскравим сріблясто-блакитним листям, яке в холодні періоди стає бронзовим. Ідеально підходить для живоплотів та садів, що вимагають мінімального догляду.
Кипарисовик «Булевард». Густий пірамідальний великий чагарник зі сріблясто-блакитним м'яким листям.
Chamaecyparis thyoides відомий також під назвами: білий кипарис, болотний кедр, південний білий кедр. Любить місця, де ґрунт добре зволожений, принаймні, протягом більшої частини вегетаційного періоду.
Ще один з сортів даного виду «Red star» - голки з синім відтінком в сезон стають бронзово-пурпуровими восени. Ця низькоросла форма білого кедра характеризується морозостійкістю.
«Heatherbun» - компактний округлий сорт з дуже м'яким, перистим листям. Влітку воно зеленувато-сіре, але з настанням холодів набуває насиченого сливового відтінку. Деревце добре реагує на регулярні стрижки й добре росте у вологих місцях.
Кипарисовик лейланда (Cupressocyparis × leylandii) – швидкорослий гібрид часто згадується просто як leylandii. Широко використовується в садівництві як живопліт.
Кипарисовик тупий (Chamaecyparis obtusa) або хінокі родом з Японії.
Це дерево з пірамідальною кроною в природі може досягати більше ніж 20 метрів у висоту, проте культивари в більшості своїй невисокі.
Сорти даного виду:
Кипарисовик «Нана Грацилис» (Nana Gracilis) з сортової серії Nana. Це компактний вічнозелений чагарник, що досягає у висоту близько 2 метрів протягом перших 10 років.
Кипарисовик «Пендула» - досить велике дерево з витонченими гілками. Досягає висоти 15 метрів тільки через 10-15 років.
Хінокі «Конфуцій». Його гілки у вигляді віяла демонструють діапазон кольорів від яскравого лимонно-жовтого на зовнішньому листі до відтінків жовтого, золотого й насиченого зеленого на внутрішній стороні.
Розплідники пропонують саджанці, як з закритою, так і відкритою кореневою системою. Посадку кипарисовика з відкритими коренями проводять навесні в квітні 1 восени - краще в період з кінця серпня по жовтень.
Рослини встигнуть до морозів розвинути кореневу систему та зміцніють до настання зими. Можна також проводити посадку в середині листопада, коли дерева увійшли в стан зимового спокою. Однак у районах з суворим кліматом 1-3 річні саджанці висаджують навесні.
Місце для вирощування кипарисовика в саду вибирайте сонячне або злегка затінене, захищене від холодних зимових вітрів, які в морози викликають підмерзання пагонів.
При виборі місця слід також врахувати, що рослина не любить низин, тому що в них затримується холодне повітря й вода. Для сортових форм, забарвлених в жовті тони, кращим є сонячні ділянки, оскільки інтенсивний золотистий колір гілок можливий тільки на повному сонці.
Ґрунт культура любить помірно вологий, родючий, проникний з pH від нейтрального до слабо кислого, але ні в якому разі не вапняний. На вапнякових ґрунтах дерева погано себе почувають й схильні хворіти.
Оптимальним для гарного росту культури є такий склад субстрату: перегній або компост, верхній шар землі з посадкової ями, торф та пісок. Частини ґрунту змішують в співвідношенні 3: 2: 1: 2. На дні ями рекомендується викласти дренажний шар з великого керамзиту або битої цегли.
Перед посадкою коріння занурюють у воду на кілька годин. До води для кращого вкорінення корисно додати стимулятор корневін. Кореневий шар повинен вільно поміщатися в посадковій ямі, а коренева шийка після посадки повинна залишитися на рівні ґрунту або трохи вище.
Після заповнення ями підготовленим субстратом землю навколо трамбують та рясно поливають, поки навколо саджанця не утворюється невелика калюжка. Якщо земля просяде, то ще раз утрамбуйте й досипте землю.
Рослини з закритим корінням в контейнерах, пакетах або упаковані в рогожу можна висаджувати весь сезон. Вони швидко вкорінюються й менш схильні до висихання. Але тут головне завдання - не пошкодити земляну грудку, а технологія посадки та ж, що описана вище.
Землю навколо насаджень корисно замульчувати великою сосновою корою або хвоєю. Процедура збагатить землю поживними речовинами після розкладання мульчі й зменшить випаровування вологи.
Коренева система культури добре розвинена, завдяки чому пересадка відносно легка. Кращий час для пересадки кипарисовика, якому вже більше ніж 5 років – кінець листопада.
Всі декоративні представники роду невибагливі та вимагають мінімального догляду протягом сезону. Як й більшість хвойних порід, культура потребує регулярного поливу, причому не тільки під час спеки.
Особливо чутливі до посухи молоді саджанці. Ґрунт навколо рослин повинний залишатися помірно вологим. При відсутності опадів систематичне зрошення обов'язково. Щоб хвойник не страждав від відсутності вологи взимку, його рясно поливають перед настанням морозів.
Культура добре відгукується на обприскування крони жарким літом. Процедуру проводять рано вранці або під вечір. Саджанці обприскують кожен день, а дорослі рослини раз у 5-7 діб. Якщо погода спекотна, молоді рослини необхідно злегка притінювати від полуденних променів.
Також догляд за кипарисовиком у відкритому ґрунті містить в собі регулярне розпушування землі на глибину приблизно 15 см.
Ці хвойні легко переносять обрізування, але робити це необов'язково, тому що сортові форми самі по собі цікаві. У декоративних цілях проводять формування крони для створення топіарних фігур або використовують кипарисовик як живопліт. Санітарна стрижка полягає у своєчасному видаленні хворих або пошкоджених пагонів.
Якщо рослину було висаджено в родючий ґрунт, підгодівлі можна починати через 2 роки, тому що культура чутлива до засолення землі. Добрива починають вносити кожні два тижні з початку весни та продовжують до кінця червня. Потім перерва, а останню підгодівлю проводять в кінці жовтня.
Як правильно підживлювати садові троянди золою – покрокова інструкція
Як підживлення використовуються спеціальні гранульовані мінеральні добрива, що розсипають в біля ствола по діаметру крони, а потім прикопують. Навесні воно повинно бути з переважанням азоту, який необхідний для інтенсивного росту.
А восени актуальне разове підживлення калійно-фосфорними добривами, які підвищують стійкість рослин до морозів та стимулюють швидку весняну вегетацію. З органіки добре підходить компост.
Увага! На бідних ґрунтах перші 3 роки молоді дерева підгодовують дозою добрив, зменшеною наполовину.
Багато сортів досить стійкі до морозів, але молоді насадження вимагають в холодних регіонах укриття з агроволокна. Біля коріння насипають 10 см шар мульчі з торфу або сухого листя.
У снігові зими захищають кущі шаром снігу. Кипарис Лавсона та його сортові форми найбільш схильні до замерзання й вимагають зимового захисту. У сильні снігопади розлогі гілки дерев краще обтрусити, щоб рослина не нахилилася, а пагони не поламалися.
Культуру можна розмножувати генеративно, висіваючи насіння навесні або вегетативно живцюванням. Найчастіше використовується другий спосіб. Живці, що взяті на перехідній стадії листя, вкорінюються швидше. Процедуру можна проводити з середини осені до закінчення весни.
Для розмноження беруть 15 см живці поточного сезону, деревні біля основи й зелені вгорі. Зрізувати їх бажано з «п'ятою» або під кутом 45 градусів. Потім видаляють листя з нижньої частини живця, тому що воно може згнити при посадці у вологий субстрат.
Викладіть у горщику дренажний шар з керамзиту й заповніть сумішшю з торф'яного моху та перліту (2:1) або універсального ґрунту з піском (2:1). Підходять обидві суміші.
При використанні гормону-стимулятора росту коренів спочатку опустіть кінчик живців у воду, промокніть гарненько, занурте зріз на 5 см в порошок, а потім заглибте в приготований субстрат.
Горщики з живцями накривають прозорим пакетом, який забезпечить тепличні умови, та поміщають у тепле місце (20-22 °C) при яскравому, розсіяному сонячному світлі.
Регулярно перевіряють землю - вона завжди повинна бути помірно вологою. Раз на тиждень для профілактики появи цвілі та інших грибкових захворювань проводять полив водою, що містить фунгіцид. Раз у 2-3 доби листя злегка обприскують дощовою або талою водою кімнатної температури.
Процес вкорінення зазвичай займає 3 місяці, але іноді цей період більш тривалий. Якщо з'явилися ознаки розвитку кореневої системи, то пакет прибирають, а до посадки саджанці будуть готові ще після 2 місяців, коли коріння вже видно з дренажних отворів.
У будь-якому випадку пересадку кипарисовика у відкритий ґрунт проводять у теплий час після періоду адаптації – горщик виносять на відкрите повітря й ставлять на кілька днів в тіні, потім в півтіні й так далі.
Проблеми при вирощуванні кипарисовика в саду, які проявляються в пожовтінні й висиханні листя й пагонів, можуть бути викликані неправильним доглядом, хворобами та шкідниками.
На недолік поливу, який призводить до пересушування субстрату, дерева реагують пожовтінням листя. Проблема може виникнути після зимівлі, коли гілки рослини підмерзають або через пізно зняте укриття, під яким хвоя починає гнити в теплу погоду.
Кипарисовик Ласона досить чутливий до засолення субстрату та сухого й забрудненого повітря. У таких умовах він стає сприйнятливим до хвороб. Його лускаті листочки жовтіють й опадають.
Грибкове захворювання коренів призводить до загибелі рослини. У разі зараження дерево швидко висихає, стає коричневим. Гриби вражають коріння та основу стовбура, викликаючи розвиток кореневої гнилі й нездатність рослини вбирати воду. Заражену рослину слід викопати та спалити, а місце слід обприскувати відповідним фунгіцидом.
Хвороба, що викликана грибком Pseudocercospora thujina з'являється спочатку знизу на внутрішніх гілках та поширюються вгору й назовні. Нижні гілки можуть мати пучок зеленого листя на кінці.
Мертве листя буває різних відтінків від коричневого до сіро-чорного. Уражені частини видаляють, а саме дерево неодноразово обробляють фунгіцидом.
Сіра цвіль також є грибковим захворюванням, що проявляється у вигляді коричневих плям на листі. Щоб запобігти повному відмиранню дерева, слід при перших же симптомах приступити до обробки відповідним фунгіцидом.
Знебарвлення пагонів - грибкове захворювання, що проявляється відмиранням верхівок пагонів зверху донизу. Причиною хвороби є погані умови вирощування, які послаблюють кипарисовик: нестача вологи, поживних речовин і т. д. Заражені пагони слід обрізувати й спалювати.
Стійкі до більшості хвороб кипарисовики хінокі стають жертвами грибкової хвороби, від якої страждають ялівці. Проявляється вона всиханням пагонів та поширюється спорадично у вологу прохолодну погоду.
Кипарисовик жовтіє, потім стає коричневим, на гілках утворюються виразки, що призводить до відмирання. Ця хвороба може призвести до загибелі насаджень, особливо слабких або молодих.
Причина висихання кипарисовиків може полягати в нападі шкідників.
Найстрашніший ворог культури - лубоїд або жук-короїд, зазвичай з'являється в кінці червня-серпні й поїдає серцевину молодих пагонів. Для боротьби зі шкідником необхідно провести дворазове обприскування рослини карбофосом (90 г на 10 л води).
Великий спектр сортових форм різноманітних за формою, кольором й розміром, дозволяє використовувати кипарисовик у саду в різних композиціях й стилях.
Низькорослі сорти добре виглядають у рокаріях, поруч з декоративними чагарниками (спірея, бруслина, барбарис, гортензія, азалія, дейція, троянди, бирючина та ін).
Складаючи композицію з деревами, вибирайте карликові сорти, особливо прекрасно поєднується кипарисовик з плакучою формою дерева або на штамбі. Великі екземпляри ефектно виглядають як солітер, як біля будинку, так і на тлі галявин.