Зміст
В рід Бирючини (Ligustrum) входить кілька десятків видів, головним чином чагарників, які ростуть в країнах Азії, в Африці та Європі.
Найбільше представників роду можна зустріти в Гімалаях, Японії та Китаї. Кора культури має в'яжучі властивості, звідси й пішла назва роду - «ligare», від латинського дієслова «зв'язувати». Цікаво, що в англомовних країнах рослина відома під назвою «Privet».
Достатня тіньовитривалість, невисокі вимоги до якості ґрунту, толерантність до фігурної стрижки та простота в догляді зробили декоративний чагарник бирючину одним з найбільш універсальних рослин ландшафтного дизайну.
Рослина являє собою густо облистяний, розгалужений і дуже витривалий чагарник, який є одним з найпопулярніших в садівництві для створення живоплотів.
Листя невелике, шкірясте, вічнозелене або листопадне. Висота залежно від виду приблизно 1,5 - 3 метри, але зростання чудово контролюється обрізанням, яке допомагає сформувати саму різну форму насаджень. Висота карликових різновидів складає всього 60 -100 см.
Квіти білі, переважно ароматні, зібрані в пухкі суцвіття на верхівках пагонів, нагадують квітки бузку. Цвітіння тривале, починається зазвичай на початку червня. У теплому кліматі може починатися раніше. Після відцвітання дозрівають блискучі чорні ягоди, які зазвичай залишаються на кущах всю зиму.
Ягоди отруйні як для собак, так і для людей, а листя може бути ще більш токсичним у великих кількостях.
Бирючина звичайна (Ligustrum vulgare). Найвитриваліший листопадний вид, який найбільш часто можна зустріти в саду як живопліт. Характеризується гарною зимостійкістю і тіньовитривалістю.
Зусиллями селекціонерів були виведені декоративні різновиди, які відрізняються своєю формою крони: пірамідальна, плакуча, вічнозелена, а також забарвленням листя: бирючина ауреа, сиза, варієгатна група зі строкатим листям і жовтоплідна.
Бирючина блискуча (Ligustrum lucidum). Це досить невелике вічнозелене деревце або кущ з глянцевим, яйцеподібним, строкатим листям, зеленим з бежево-жовтими плямами або облямівкою. Квіти дрібні, кремові, ароматні, зібрані в суцвіття до 20 см в довжину. Цвіте з липня і до початку осені. Витримує морози до мінус 15 ̊С.
Сорт «Curly Wurly» - листочки незвичайної форми, як ніби скручені, пофарбовані в бежево-зелений колір.
Сорт «Excelsum Superbum» - невисоке вічнозелене деревце з маленьким, глянцевим, зеленим листям з яскраво-жовтою облямівкою.
Бирючина японська (Ligustrum japonicum). За своїм зовнішнім виглядом дуже схожа на Ligustrum lucidum, але у вирощуванні більш зимостійка. Листочки невеликі, вічнозелені, шкірясті, глянцеві.
У квітів запах не дуже приємний, але це повністю компенсується високою декоративністю виду, в який входить група с круглим листям і група зі строкатим листям. Наприклад, «Sunshine» - стерильний сорт з золотим листям або «Jack Frost» - золотисто-зелене листя.
Бирючина китайська (Ligustrum sinense variegata) - це напіввічнозелений великий чагарник, що досягає 3 метрів у висоту. Має невелике жовто-зелене, строкате листя. Адаптується до різних типів ґрунту.
У садівництві популярністю користуються карликові ряболисті сорти, наприклад «Swift Creek» - невеликий розлогий кущик з кремово-зеленими листочками.
Бирючина овальнолиста (Ligustrum ovalifolium). Невисокий і щільний чагарник зі строкатим, вічнозеленим листям. На зиму йому необхідно укриття з-за чутливості до морозів.
Залежно від забарвлення ділиться на групи:
- варієгатна зеленолистяна група зі світлою, частіше білою облямівкою по краях листяної пластини;
- срібляста група Аргентум, листя якої також облямоване бежевою або світло-жовтою смугою;
- група Aureum або бирючина золотиста – одна з найбільш популярних в ландшафтному дизайні. Це щільний, компактний кущ близько метра заввишки з овальним, лимонно-жовтим або салатово-жовтим листям.
Чудовий карликовий сорт «Лимон і лайм» з золотими листочками, які контрастують з темно-червоними або пурпуровими ягодами.
Місце в саду для посадки бирючини підійде практично будь-яке, але для того, щоб чагарник досяг піку своєї привабливості, висаджувати його краще на відкритому сонячному місці, особливо ряболисті сорти та види.
Культура добре росте на багатьох видах субстрату з хорошою водопроникністю, але не варто очікувати процвітання насаджень на ґрунтах з підвищеною кислою реакцією, важких глинистих і піщаних.
Кращим складом ґрунту для вирощування вважається суміш з трьох частин дернової садової землі, двох частин перегною та однієї частини грубозернистого піску для водопроникності.
Посадку поодиноких кущів проводять навесні або восени у вересні-жовтні, а бирючину для живоплоту рекомендують висаджувати з кінця березня до літа. Хоча кущі з закритою кореневою системою можна висаджувати весь сезон.
Добриво вносять одразу під час посадки бирючини в ґрунт. Добре підійде для підгодівлі 130 г нітроамофоски або змішують землю з посадкової ями з гумусом, компостом або частиною перепрілого гною.
Яма для посадки повинна бути на 30 см більше кореневого кулі. В неї заливають воду, і коли вбереться, поміщають у яму коріння рослини й засипають ґрунтом. Перший час необхідно регулярно поливати саджанці.
Фахівці рекомендують замульчувати ґрунт навколо насаджень компостом або торфом. Мульча забезпечить додаткову підгодівлю протягом сезону, підтримає необхідну вологість і буде контролювати ріст бур'янів.
Кущі, що призначені для створення живоплоту з бирючини, висаджуються в один або два ряди. Ширина викопаної траншеї становить 60 см, а її глибина - 80 см. Якщо ми хочемо мати однорядну огорожу, то садимо кущі по прямій з відстанню 50-60 см між кущами в півтіні.
В сонячному місці дотримуємося відстані 80 см. В разі дворядного живоплоту з бирючини викопують дві траншеї, що розташовані на відстані близько півметра одна від одної. Посадку саджанців проводять у шаховому порядку.
протягом усього сезону догляд за бирючиною полягає у своєчасному зрошенні ґрунту, щорічному обрізуванні та видаленню бур'янів. Рослина може витримувати тривалі посухи, тому полив проводять тільки в посушливе літо по мірі необхідності.
Оптимальний режим поливу – 3-4 рази за сезон, але рясно, щоб земля просочилася вологою на глибину 40-50 см, це приблизно 2-3 відра на кущ середньої висоти.
Невеликі насадження до метра досить поливати 10 л за раз. Молоді кущі вимагають більш частого поливу під час посухи, тому що їх коріння ще недостатньо велике.
Попри тіньовитривалість чагарник віддає перевагу сонячній позиції або легкої півтіні. При дефіциті освітлення щільність листя зменшується, а у строкатих сортів яскравість забарвлення тьмяніє.
У липні землю навколо насаджень обережно розпушують після поливу, щоб збільшити доступ кисню до коренів. Після розпушування знову насипають шар мульчі.
Підживлення проводять навесні органічними добривами: компостом або перегноєм. Живопліт більш вимогливий до підгодівлі, тому один раз навесні і один раз влітку вздовж насаджень насипають органіку і гранули багатокомпонентних мінеральних добрив, з розрахунку 10 г на 1 метр. Після чого рослини поливають.
Як говорилося вище, в догляд за бирючиною входить санітарна стрижка та за бажанням - формуюча.
Щорічна процедура стимулює кущіння і сприяє формуванню компактного куща з щільним листям. З культурою можна експериментувати у створенні топіарних фігур, тому що внаслідок інтенсивного росту рослини можна швидко приховати невдалу стрижку.
Для створення щільної і густої крони насаджень або живоплоту, пагони саджанців бирючини після посадки обрізають на 2/3. Влітку вкорочують нові молоді пагони на 10-20 см. І так протягом 2 років. За цей час у чагарнику інтенсивно розвиваються численні бокові пагони.
Чим більше зелена маса, тим легше буде зробити згодом необхідну стрижку або створити топіарну фігуру. Старі кущі можна омолодити, обрізаючи всі пагони до висоти 10-20 см. За рік до запланованого омолодження рослина потребує регулярного поливу і підгодівлі, щоб кущ набрався сил перед радикальним обрізанням.
Санітарна стрижка всіх насаджень проводиться щорічно навесні. Видаляють сухі, старі, поламані гілки.
Методи розмноження бирючини: насіннєвий спосіб, живцювання, молодими відводками або кореневою порослю.
З-за невисокої схожості насіння даний метод вважається досить складним, тим більше що вперше плодоносити культура починає тільки на 6 році життя. Для проростання насінню необхідно пройти стратифікацію холодом, тому його висівають у відкритий ґрунт під зиму.
Для весняного посіву насіння необхідно тримати всю зиму в коробці з піщано-торф'яною сумішшю при температурі 0-1 ̊С. Краще всього підходить для зберігання холодильник.
Насіннєвий спосіб зазвичай використовують у промисловому садівництві, а в приватному садівництві найпростіший і результативний метод отримання нових саджанців – вегетативний.
Деревні живці довжиною 15-25 см нарізають влітку після відцвітання куща. Нижні листки обривають, а зрізи занурюють в порошок, що стимулює коренеутворення. Заглиблюють на 5-7 см в суміш з торфу, садового ґрунту і перліту.
Після посадки добре поливають із лійки та ставлять горщик в прозорий пакет або накривають пластиковою пляшкою. Місце розташування – півтінь.
В умовах постійної вологості субстрату і повітря процес вкорінення займає 14-20 днів. Коли з'являться ознаки зростання, накриття прибирають, а живці переставляють в освітлене місце. Подальший процес розвитку кореневої системи займає близько року.
Тому живці восени заносять в будинок і вирощують в приміщенні, пересаджуючи по мірі росту в більший горщик в родючий ґрунт. Слід врахувати, що взимку саджанцям необхідно забезпечити прохолодні умови, а з весни почати підживлення. До наступного літа ми отримаємо повноцінний посадковий матеріал.
Навесні бічний пагін ближче до основи надрізають, зрізом вниз нахиляють і кріплять у заздалегідь викопаній канавці глибиною 1-2 см.
В місці зрізу відводку присипають компостом і викладають мох сфагнум, який завжди повинен бути вологим. Коли з'являться ознаки вкорінення (у пагона з'являться нові листочки), відводку відокремлюють від материнської рослини.
Деякі види утворюють навколо куща кореневу поросль, яку можна викопати з частиною корінця.
Надлишок вологи та погана циркуляція повітря можуть призвести до розвитку грибкових захворювань, які проявляються сірим або білуватим нальотом на поверхні листя. У цьому випадку насадження обробляються фунгіцидними препаратами.
Існує також ризик нападу попелиці, від якої можна позбутися народними способами.
Плямистість листя характеризується появою коричневих плям. Хвороба лікується з допомогою обробки Dithane NeoTec 75 WG або Topsin M 500.